FOREWORD
by Miceál O’Hurley
2 July 2022
My Comrades, Friends, Fellow Patriots and All who love Ukraine and Freedom,
Greetings from Ireland!
Today is the day upon which in July 1776 the Continental Congress signed the Declaration of Independence, proclaiming America’s liberty from its British occupiers. While American now celebrates Independence Day on the 4th of July, that date marks when it was read aloud before crowds across the colonies two days after it was signed. This auspicious date gives me reason to write to you today because it is not only an appropriate day to contemplate what liberty means and why even paying an exacting price for it is both necessary and worthy for a nation who loves the values of freedom, liberty, democracy and human rights. Ukraine is such a nation and we must not only prepare for the war that is, with all of its peaks and valleys, but for the peace and nation that will emerge.
I have long desired to share with you the work of an 18th century patriot of the American struggle to free ourselves from the domination of the colonial masters in London. Not unlike today’s struggle for Ukraine to repel the attempts by its former colonial oppressor, Russia, to once again seize control of a free, independent and democratic Ukraine, the Americans too suffered humiliations, defeats and setbacks and the British sent fleets of ships into American harbours and their dreaded British soldiers, the ‘Red Coats’ seized homes, burned farms and attempted to destroy American industry.
The parallels are almost exact. British soldiers were encouraged to steal the possessions of Americans and sent them home as legal plunder just as the Russians do today. Red Coats quartered themselves in American homes just as Russians have done through occupation and commandeering what few buildings they did not wholly destroy in Ukraine’s beautiful, ancient cities of Mariupol and the whole of Crimea. And like the Red Coats, the Russians committed heinous acts of violence against women and children, the elderly and vulnerable. And yet lads who were farm boys and apprentices stood erect beside their fathers and mothers and fought the largest and best equipped army in the world unto defeat and earned their Independence which has endured these 246-years as the United States of America.
From the very founding of the American experiment it has been recognised, as William Bradford wrote on the founding of the Massachusetts Plymouth Colony, “All great and honorable actions are accompanied with great difficulties, and both must be enterprised and overcome with answerable courage.” The founding of the United States, just like the liberation of the temporarily occupied territories of the sovereign State of Ukraine share the same struggle for which Bradford’s observation remains true. Wars are not won quickly or easily but when won with dignity, courage and the support of the common people they endure and serve as a beacon to other oppressed and endangered lovers of liberty, democracy and civilisation. Truly, Ukraine has rekindled this light and shown it to Europe and re-awakened, even if slowly and unsteadily, the European thirst for goodness amongst the sorority of nations.
The Declaration of Independence of the summer of 1776 which bolstered early military victories in repelling the enemy quickly turned to a series of devastating defeats. Some Americans, known as Tories, remained loyal to the British Crown betrayed, spied upon and took up arms against their fellow countrymen in America. Other Americans began to waiver, wondering aloud if they would not be better served and preserve their comfort by embracing the occupying army that had invaded their country. Money was in short supply. Arms were impossible to get. Even basic necessities for the Continental Army were so scarce that they were wearing rags for clothing and were barefoot in the deep snows of that winter where they encamped at Valley Forge, Pennsylvania. Some even began to desert the cause of liberty, and ran away from their posts.
Thomas Paine, an ardent patriot, decided to write to his fellow Americans in a series of pamphlets. The first, entitled ‘Common Sense’ argued for the cause of liberty. I commend it to your attention and hope to also have in translated for your reading. However, there is no need for such a pamphlet for Ukraine today as the argument for liberty and inviolable borders of a free, independent and sovereign Ukraine are so abundantly understood by all humanity that to further argue the cause would only serve to repeat what the civilised world already understands and is beyond the comprehension of the agents of hate, rapine pillage and plunder that have come to Ukraine as instruments of death and destruction.
Paine’s second pamphlet, ‘The Crisis’ was written at what must have been at that moment the lowest point in the American cause for liberty. In battle after battle the Americans had been routed from the battlefield and retreated with haste. Poorly trained boys in uniform shrunk before the best trained and largest army in the world of that day – the British Red Coats. Tories, loyalists to the British Crown, persecuted their neighbours in the belief that the American cause was coming to an end. Soldiers whose 6-month enlistments expired in a few weeks were unhappy, ill-equipped, starving and they slept in deep snow without blankets, tents or even shoes.
“THESE are the times that try men’s souls….” commences one of the most articulate and persuasive works of patriotic prose ever written. It stirred the American people and those in uniform in ways few things every have inspired patriots. The pamphlet was so well received that it was read aloud to every American in uniform on 23 December 1776. It was also read in every town square, every church and assembly throughout America. Patriots were hanged and bayoneted just for reading it aloud. Thomas Paine’s words were so very powerful that people were willing to die to recite it before other patriots or be found with a copy of the pamphlet on their person.
The entire pamphlet is worth reading and considering many times. Still, there are two observations of Paine’s patriotic prose which I would commend to your greatest attention as they could have been written about the Russian war on Ukraine today as they were originally written for the American patriots of 1776:
These are the times that try men's souls: The summer soldier and the sunshine patriot will, in this crisis, shrink from the service of his country; but he that stands by it now, deserves the love and thanks of man and woman. and; Tyranny, like hell, is not easily conquered; yet we have this consolation with us, that the harder the conflict, the more glorious the triumph.
We must all remain firm in our faith and belief that the cause of Ukraine is just and the nation is deserving of victory. Equally so, like Paine, you will, I am certain, see that the Russian nemy is contemptuous of God, replacing goodness and righteous deeds with evil beliefs and heinous acts. They have even had the temerity of venerating blasphemous icons emblazoned with the image of the war criminal and despot Vladimir Putin while claiming they are the defenders of Christianity and Western civilisation. The world, however, has had eyes to see that the authors of death, torture and destruction have no claim to either morality or a faith perspective that is recognizable to humanity.
My friends, my words so pale in comparison to what Thomas Paine gifted to us or what is necessary for this age that I will write no more except to say that together – we will prevail. The arc of history and human goodness is on our side and rooted in the breasts of every Ukrainian woman, man and child as an indelible imprint of our shared humanity. We must have faith, even in the most sorrowful of times, that Our Creator remains on our side, the side of goodness, freedom, liberty and human kindness and in that faith we will prevail.
I salute and revere every woman and man who has taken-up arms in the defense of Ukraine and those who will by the gift of their life contribute immeasurably to the continuation of the Ukrainian people in a free and sovereign Ukraine. Any victory we will see realised will have been earned with the sacrifice of the flower of Ukraine’s youth and future. We owe it to them to contribute how we can, wherever we may be, in the cities, villages and wheat fields of Ukraine or in refuge across Europe, the Americas and beyond. I beg you to reflect on the salient words of ‘The Crisis’ and think about what it means for Ukraine today and by that, re-double your efforts to contribute to that day when we can share a drink in a free and restored Crimea, Donbas and truly independent and democratic Ukraine within its internationally recognised borders.
Slava Ukraini! Glory to the Heroes!
________________________________________________________________________
Передмова Міхол О‘Гьорлі
2 липня 2022
Мої товариші, друзі, земляки-патріоти та всі, хто любить Україну і Волю,
Вітання з Ірландії!
Сьогодні дата, в яку в липні 1776 року Континентальний конгрес Сполучених Штатів підписав Декларацію незалежності, проголошуючи свободу Америки від британських окупантів. Хоча американці святкують День незалежності 4 липня, що знаменує момент, коли Декларацію зачитали вголос перед натовпом людей з колоній через два дні після її підписання. Ця знаменна дата дає мені підстави написати вам сьогодні, оскільки це не тільки правильна дата, щоб поміркувати про те, що означає свобода, чому висока плата за неї є необхідною і гідною для нації, що плекає цінності волі, демократії та прав людини. Українці є такою нацією!
Ми маємо бути готовими не лише до війни з усіма її злетами та падіннями, але й до миру, який прийде.
Я давно хотів поділитися з вами працею патріота 18-го століття, що присвячена американській боротьбі за звільнення від панування колоніальних господарів з Лондону. Майже як у сьогоднішній боротьбі за Україну, щоб відбити спроби її колишнього колоніального поневолювача – Росії – знову захопити контроль над вільною, незалежною та демократичною Україною, американці також зазнавали принижень, поразок і невдач. Британці направили флоти кораблів до гаваней Америки, страшні британські солдати – «червоні мундири» – захоплювали будинки, спалювали ферми та намагалися знищити американську промисловість.
Прослідковуються паралелі: британських солдатів заохочували викрадати майно американців і відправляти пограбоване додому, як це роблять росіяни сьогодні. «Червоні мундири» поселилися в американських будинках так само, як це зробили російські військові під час окупації та контролю над тими небагатьма будівлями, які вони не повністю знищили в прекрасних стародавніх українських містах Криму, в Маріуполі. Як і «червоні мундири», росіяни вчиняли жахливі акти насильства проти жінок і дітей, людей похилого віку та тих, хто не міг себе захистити. І все ж хлопці, які були фермерами та учнями, стояли непохитно поряд зі своїми батьками і матерями та билися до перемоги з найбільшою та найкраще оснащеною армією у світі. Вони заслужили свою незалежність, яка прожила ці 246 років як Сполучені Штати Америки.
Вже від початку «американського експерименту» це отримало визнання, під час заснування Массачусетської Плімутської колонії Вільям Бредфорд писав: «Усі великі та праведні дії супроводжуються значними труднощами і всі вони повинні зустрічатися та долатися з відповідною мужністю». Заснування Сполучених Штатів, так само як і звільнення тимчасово окупованих територій суверенної держави Україна, пов’язано з тією ж боротьбою, про яку говорив Бредфорд. Війни не виграються швидко чи легко, але якщо перемога відбудеться з гідністю, мужністю та підтримкою звичайних людей, це додасть сил і служитиме маяком для інших. Дійсно, Україна знову запалила це світло та показала його Європі, і пробудила, хоча й повільно і нестабільно, спрагу до добра серед товариства європейських націй.
Декларація незалежності, проголошена влітку 1776 року, сприяла раннім військовим перемогам у відсічі ворогу, проте швидко обернулася серією нищівних поразок. Деякі американці, відомі як Tорі, залишилися вірними британській короні, зраджували, шпигували та підіймали зброю проти своїх співвітчизників в Америці. Інші американці почали вагатися, розмірковуючи вголос, чи не було би краще прийняти окупаційну армію. Грошей не вистачало, дістати зброю було неможливо. Навіть найнеобхідніше для Континентальної армії було настільки в дефіциті, що вони носили ганчір’я замість одягу і ходили босоніж по глибоких снігах тієї зими в таборі у Веллі-Фордж, штат Пенсільванія. Дехто почав відмовлятися від своїх цінностей та втікати з позицій.
Палкий патріот Томас Пейн написав серію памфлетів для своїх земляків – американців. Перший під назвою «Здоровий глузд» обґрунтовував походження свободи. Я пропоную його до вашої уваги і сподіваюся отримати переклад українською. Однак сьогодні для України немає потреби в такому памфлеті, оскільки аргументи на користь свободи і непорушності кордонів вільної, незалежної та суверенної України настільки добре зрозумілі всьому людству, що подальше обґрунтування причини лише повторює те, що цивілізований світ вже розуміє, проте не можуть зрозуміти агенти ненависті, грабунку та варварства, котрі прийшли в Україну лише як знаряддя смерті та нищення.
Другий памфлет Пейна, «Криза», був написаний у той момент, який, мабуть, був найважчим у американській боротьбі за свободу. Битва за битвою… Американці були вибиті з поля бою та поспішно відступили. Погано навчені хлопці в уніформі схилялися перед високопрофесійною та найчисленнішою армією того часу – британськими червоними мундирами. Торі, прихильники британської корони, переслідували своїх сусідів, вірячи, що справа Америки добігає кінця. Солдати, у яких через кілька тижнів закінчувався 6-місячний строк служби, були виснаженими, погано спорядженими, голодували і спали в глибокому снігу без ковдр, наметів і навіть взуття.
«Це часи випробування людських душ…» — так починається один із найвиразніших і найпереконливіших творів патріотичної прози, з усіх коли-небудь написаних. Це зворушило мирний американський народ і тих, хто був у формі, так, як мало що могло зворушити патріотів. Памфлет був настільки добре прийнятий, що 23 грудня 1776 року його прочитали вголос кожному американцю в уніформі. Його також читали на кожній міській площі, у церкві при кожній зустрічі по всій Америці. Патріотів вішали і били багнетами лише за те, що вони читали вголос. Слова Томаса Пейна були настільки сильними, що люди були готові померти лише за те, що процитували їх перед іншими патріотами або за знайдену у них копію памфлету.
ЦЕЙ час випробовує людські душі. Літній солдат і молодий патріот у цю кризу можуть відмовитися від служіння своїй країні; але той, хто непохитний зараз, заслуговує на любов і подяку від мала до велика. Тиранію, як і пекло, важко перемогти; але ми тішимо себе вірою, що чим важчий конфлікт, тим славетніший тріумф.
Всі ми маємо бути твердими у нашій вірі та переконанні, що справа України справедлива, а нація заслуговує на перемогу. Так само, як Пейн, і ви, і я впевнений, що російський ворог презирливо ставиться до Бога, замінюючи добро і праведні вчинки злими переконаннями та огидними діями. Вони навіть мали сміливість вшановувати блюзнірські ікони, прикрашені зображенням військового злочинця та деспота Володимира Путіна, стверджуючи, що вони є захисниками християнства та західної цивілізації. Світ, однак, бачив, що автори смерті, тортур і знищення не мають жодних прав ні на мораль, ні на віру, яку пізнає людство.
Друзі, мої слова настільки бліді в порівнянні з тим, що подарував нам Томас Пейн, що я більше не буду писати, лише скажу, що разом ми переможемо. Виток історії та людської доброти на нашому боці, це вкорінено в грудях кожної української жінки, чоловіка та дитини, як незгладимий відбиток нашої спільної людяності. Ми повинні вірити, навіть у найсумніші часи, що наш Творець залишається на нашому боці, боці добра, свободи та людської доброти, і в цій вірі ми переможемо.
Я вітаю та шаную кожну жінку та чоловіка, які взяли до рук зброю на захист України, і тих, хто своїм життям робить безмірний внесок у збереження українського народу у вільній і суверенній Україні. Будь-яка перемога, яку ми побачимо, буде здобута жертвою цвіту молодості та майбутнього України. Ми в боргу перед ними і маємо зробити свій внесок, де б ми не були, у містах, селах і на пшеничних полях України, чи в притулках по всій Європі, Америці та за її межами. Я прошу вас поміркувати над головними словами «Кризи» і подумати про те, що це означає для України сьогодні, і тим самим подвоїти свої зусилля, щоб зробити свій внесок у той день, коли ми зможемо підняти келих у вільному та відновленому Криму, Донбасі та дійсно незалежній і демократичній Україні в її міжнародно визнаних кордонах.
Слава Україні! Слава Героям!
З подякою за переклад Андрію Різнику та Оксані Шадріній
________________________________________________________________________
Американська криза
23 грудня 1776 року
Томас ПейнТомас Пейн
Переклад на українську мову Ніна Тимошенко
ЦЕЙ час випробовує людські душі. Літній солдат і молодий патріот у цю кризу можуть відмовитися від служіння своїй країні; але той, хто непохитний зараз, заслуговує на любов і подяку від мала до велика. Тиранію, як і пекло, важко перемогти; але ми тішимо себе вірою, що чим важчий конфлікт, тим славетніший тріумф. Те, що ми отримуємо надто дешево, ми цінуємо надто легковажно: лише висока ціна надає кожній речі цінності. Небеса знають, як призначити належну ціну своїм благам; і справді було б дивно, якби такий небесний дар, як СВОБОДА, не мав високої оцінки. Британія, маючи армію тиранів, заявила, що вона має право (не тільки оподаткувати), але й «ЗВ’ЯЗУВАТИ нас у БУДЬ-ЯКОМУ ВИПАДКУ», і якщо зв’язування таким чином не є рабством, то чи існує взагалі така річ, як рабство на землі. Навіть вираз неблагочестивий… бо така необмежена влада може належати лише Богові.
Чи незалежність континенту була проголошена надто рано, чи надто довго вона була відкладена, я не буду зараз вступати в аргументи; Моя проста думка полягає в тому, що якби це було на вісім місяців раніше, було б набагато краще. Минулої зими ми не повною мірою використали, не змогли, поки були в залежному стані, наші можливості. Однак ця помилка була лише наша; нам нема кого звинувачувати, крім самих себе. Але ще нічого великого не втрачено. Усе, що Хоу робив останній місяць, — це радше спустошення, ніж завоювання, яке дух Джерсі рік тому швидко відкинув би, і наш час та рішучість скоро відновляться.
У мене так само мало забобонів, як у будь-якої живої людини, але моя таємна думка завжди полягала й залишається такою, що Всемогутній Бог не віддасть цих людей на військове знищення чи не кине їх без підтримки, на погибель, адже вони так щиро й так неодноразово намагалися уникнути лих війни всіма порядними методами, всіма, могла винайти мудрість. Я не зневірений, аби припустити, що Господь відмовився від правління світом і віддав нас на піклування дияволів; а оскільки я в це не вірю, то не розумію, на яких підставах король Британії може звертатись до небес по допомогу проти нас: звичайний убивця, розбійник чи грабіжник має такі ж ознаки.
Дивно спостерігати, як швидко паніка інколи охоплює країну. Їм були підвладні всі народи і віки. Британія затремтіла, як чума, від повідомлення про французький флот плоскодонних човнів; а в чотирнадцятому столітті вся англійська армія після спустошення Французького королівства була відкинута назад, як люди, скам’янілі від страху; і цей сміливий подвиг був здійснений кількома зламаними силами, зібраними та очолюваними жінкою, Жанною д’Арк. Хіба б небо могло надихнути якусь служницю з Джерсі підбадьорити своїх співвітчизників і врятувати своїх прекрасних товаришів по стражданням від спустошення та пограбування! Проте паніка в деяких випадках має своє застосування; вона приносить стільки добра, скільки шкоди. Її тривалість завжди невелика; розум незабаром проростає через паніку і набуває міцнішої закалки, ніж раніше. Але особлива перевага паніки полягає в тому, що вона є пробним каменем щирості та лицемірства, і виводять на світло речі та людей, які інакше могли б назавжди залишитися непізнаними. Насправді вона справляє на таємних зрадників такий самий вплив, який уявний привид справив би на вбивцю. Вона відсіює приховані думки людини і показує їх світові. Останнім часом чимало переодягнених торі показало свою голову, щоб покаяно-урочисто відзначити прокльонами день, коли Хоу прибув на Делавер.
Оскільки я був із військами у Форт-Лі та йшов з ними до околиць Пенсільванії, я добре знайомий із багатьма обставинами, про які ті, хто живе на відстані, знають мало або зовсім не знають. Наше становище там було надзвичайно тісним, це було вузьке місце між річкою Норт-Рівер і Хакенсак. Наша сила була незначною, не становила й однієї чверті такої великої, від тієї, якою Хоу міг протистояти нам. У нас не було сил під рукою, щоб замінити гарнізон, якби ми й стали в оборону. Наші боєприпаси, легку артилерію та найкращу частину наших запасів було вилучено через побоювання, що Хау намагатиметься проникнути через Джерсі, у такому випадку Форт Лі не буде нам корисний; адже кожній мислячій людині, чи служить вона в армії, чи ні, має прийти в голову, що такі польові форти призначені лише для тимчасових цілей і використовуються не довше, ніж ворог спрямовує свою силу проти конкретного об’єкта, для якого такі форти зведені. захищати. Такою була наша ситуація та стан у Форт-Лі вранці 20 листопада, коли прибув офіцер із інформацією, що ворог із 200 човнами висадився приблизно в семи милях вище; Генерал-майор Грін, який командував гарнізоном, негайно наказав їм взяти зброю та надіслав експрес до генерала Вашингтона в місто Хакенсак, віддаленого від поромної переправи на близько шести миль. Нашою першою метою було захистити міст через Хакенсак, який лежав через річку – між ворогом і нами, приблизно за шість миль від нас і за три від них. Генерал Вашингтон прибув приблизно за три чверті години й рушив на чолі військ до мосту, до якого, як я сподівався, ми мали б наблизитися; однак вони не вирішили заперечувати це, і більша частина наших військ перейшла через міст, решта через пором, за винятком деяких, які пройшли біля млина на невеликому струмку, між мостом і поромом, і пройшли болотистою місцевістю до міста Хакенсак і там пройшли річку. Ми вивезли стільки багажу, скільки могли вмістити вагони, решту загубили. Проста мета полягала в тому, щоб вивести гарнізон і вести його далі, доки вони не зможуть підкріпитися ополченням Джерсі або Пенсільванії, щоб мати можливість вистояти. Ми пробули чотири дні в Ньюарку, зібрали наші аванпости з частиною ополченців Джерсі і двічі вирушили назустріч ворогу, отримавши інформацію про те, що він наступає, хоча наша чисельність значно поступалася їхній. Хоу, на мою скромну думку, зробив велику помилку в генералітеті, не перекинувши війська зі Стейтен-Айленда через Амбой, таким чином він міг би захопити всі наші запаси в Брансвіку та перехопити наш марш до Пенсільванії; але якщо ми віримо, що влада пекла обмежена, ми повинні так само вірити, що його агенти перебувають під певним контролем провидіння.
Я не буду зараз намагатися надати всі подробиці нашого відступу в Делавер; На даний момент достатньо сказати, що як офіцери, так і солдати, хоч і були дуже змучені та втомлені, часто без відпочинку, укриття чи забезпечення, неминучі наслідки тривалого відступу, винесли це з мужнім і бойовим духом. Усі їхні бажання були зосереджені в одному, а саме, щоб країна повернулася й допомогла їм відкинути ворога. Вольтер зауважив, що король Вільям ніколи не мав повної переваги, крім труднощів і в дії; те ж саме зауваження можна зробити щодо генерала Вашингтона, оскільки характер йому підходить. У деяких розумах є природна твердість, яку неможливо розблокувати через дрібниці, але коли вона розблокована, відкривається сила духу; і я вважаю, що серед тих публічних благословень, які ми не бачимо відразу, Бог благословив його безперервним здоров’ям і дав йому розум,.
Я закінчу цю статтю деякими різними зауваженнями щодо стану наших справ; і почнеться з наступного запитання: чому ворог покинув провінції Нової Англії та зробив ці провінції центром війни? Відповідь проста: Нова Англія не кишить торі, а ми… Я був недостатньо жорстким, піднімаючи крик проти цих людей, і використовував незліченну кількість аргументів, щоб показати їм їхню небезпеку, але я не принесу світ у жертву їхній дурості чи їхній підлості. Зараз настав період, коли або вони, або ми повинні змінити наші почуття, або один або обидва повинні впасти. А що таке торі? Добрий Бог! Що він? Я не повинен боятися йти з сотнею вігів проти тисячі торі, якби вони спробували взятися за зброю. Кожен торі — боягуз; бо рабський, рабський, корисливий страх є основою торизму; і людина під таким впливом, хоча вона може бути жорстокою, ніколи не може бути сміливою.
Але перш ніж між нами буде проведена межа непоправної розлуки, давайте разом поміркуємо над цим: ваша поведінка — це запрошення для ворога, але жоден із тисячі з вас не вирішить приєднатися до нього. Вами обманутий Хоу настільки ж, наскільки ви завдали шкоди справі Америки. Він очікує, що ви всі візьметеся за зброю та зберетеся під його прапори з мушкетами на плечах. Ваша думка йому ні до чого, якщо ви не підтримуєте його особисто, бо він хоче солдатів, а не торі.
Одного разу я відчув усю ту злість, яку має відчувати людина, проти підлих принципів, яких дотримуються торі: один знайомий, котрий тримав таверну в Амбої, стояв біля дверей, тримаючи на руках гарненьку дитину, років восьми чи дев’яти. Нашу розмову він закінчив небатьківською фразою: «Ну, дай мені спокій у мій день». Великодушний батько мав би сказати: «Якщо трапиться біда, нехай це станеться в мій день, щоб моя дитина жила в мирі». Лиш однієї цієї думки мало би бути достатньо, аби пробудити людину до обов’язку. Жодне місце на землі не може бути таким щасливим, як Америка. Її ситуація віддалена від усього суперечливого світу, і їй не залишається нічого робити, як торгувати з ним. Люди можуть бути різними за темпераментом і принциповістю, але так само впевненими, як і я, що Бог керує світом, що Америка ніколи не буде щасливою, доки не позбудеться іноземного панування. Війни безперервно спалахуватимуть, доки не настане той період, і врешті-решт континент повинен бути завойований; бо хоч полум’я свободи іноді може перестати сяяти, вугілля ніколи не згасне.
Америка не хотіла і не хоче силового протистояння; але вона хотіла належного застосування сили. Мудрість — це не один день, і не дивно, що ми помиляємося, коли робимо перший кроок. Через надлишок доброти ми не бажали створювати армію і довірили нашу справу тимчасовій обороні ополчення. Досвід літа тепер навчив нас кращому; але з тими військами, поки вони були зібрані, ми змогли зупинити просуванню ворога, і, слава Богу! вони знову збираються. Я завжди вважав ополчення найкращим у світі військом при раптовому нападі, але для тривалого походу воно не годиться. Хоу, ймовірно, зробить замах на це місто; якщо він зазнає поразки з боку Делавер, він буде розбитий. Якщо йому це вдасться, наша справа не зруйнована. Він ставить усе на свій бік проти нас; якщо визнати, що він досяг успіху, наслідком буде те, що армії з обох кінців континенту підуть на допомогу своїм стражденним друзям у середніх державах; адже він не може боротись всюди, це неможливо. Я вважаю Хоу найбільшим ворогом Торі; він приносить війну в їхню країну, від якої вони були б вільні, якби не він і частково вони самі. Якщо його тепер усунуть, я бажаю з усією відданістю християнина, щоб імена вігів і торі ніколи більше не згадувалися; але якщо торі підбадьорять його приїхати або допоможуть, якщо він прийде, я щиро бажаю, щоб наша зброя наступного року могла вигнати їх з континенту, а Конгрес привласнив їхню власність для полегшення тих, хто постраждав у доброму житті . Одна вдала битва наступного року вирішить усе. Америка могла б вести дворічну війну шляхом конфіскації майна незадоволених людей і бути щасливою через їхнє вигнання. Не кажіть, що це помста, назвіть це скоріше м’якою образою стражденного народу, який, не має на меті жодної цілі, окрім загального добра, поставив усе на ставку, здавалося б, сумнівну подію. Проте безглуздо сперечатися проти твердості; красномовство може вразити вухо, а мова скорботи викличе сльозу співчуття, але ніщо не може досягти серця, загартованого упередженням.
Залишаючи цей клас людей, я звертаюся з гарячим запалом друга до тих, хто благородно відстоював і все ще має намір відстоювати цю справу: я звертаюся не до небагатьох, а до всіх: не до цієї чи іншої держави, але до всього світу: вставай і допоможи нам. Краще мати забагато сили, ніж надто мало, коли на кону така велика мета. Нехай буде сказано майбутньому світові, що в розпал зими, коли нічого, крім надії та чесноти, не могло вижити, що місто і село, стривожені однією спільною небезпекою, виступили назустріч і дали відсіч їй. Не кажіть, що тисячі пішли, виведіть свої десятки тисяч; не перекладайте тягар дня на Провидіння, але «покажіть свою віру своїми ділами», щоб Бог благословив вас. Немає значення, де ви живете чи який життєвий ранг ви маєте, зло чи благословення зійде на вас. Далекі і близькі, центр країни і глибинка, багаті і бідні однаково страждатимуть і радітимуть. Серце, яке не відчуває зараз, мертве; кров дітей буде проклята боягузтвом батьків, відступ в той час, коли могли врятувати ціле покоління й зробити його щасливим. Я люблю людей, які можуть посміхатися в біді, які можуть зібратися з силами і стати хоробрим.
«Це справа маленьких розумів — зменшуватися; але той, у кого тверде серце і чиє сумління керує діями, до смерті буде дотримуватись своїх принципів. Моя власна лінія міркувань для мене пряма і ясна, як промінь світла. Наскільки я вірю, не всі скарби світу могли спонукати мене підтримати наступальну війну, бо я вважаю, що це вбивство; але якщо злодій вдереться в мій дім, спалить і знищить моє майно, уб’є або погрожує вбити мене або тих, хто в ньому, і «прив’язати мене в будь-якому випадку» до його абсолютної волі, чи повинен я терпіти це? Що це означає для мене, чи той, хто це робить, король чи звичайна людина; мій земляк чи не мій земляк; чи це буде зроблено окремим лиходієм, чи цілою армією? Якщо ми дивимось в корінь речей, ми не знайдемо різниці; також не можна назвати жодної справедливої причини, чому ми повинні карати в одному випадку та милувати в іншому. Нехай вони називають мене бунтівником і вітають, я не відчуваю через це жодного занепокоєння; але я мав би терпіти страждання дияволів, якби зробив із своєї душі повію, присягнувши на вірність тому, чий характер є дурним, упертим, нікчемним, грубим. Мені також здається жахливою ідея отримати милість від істоти, яка до останньої секунди буде кричати до скель і гір, щоб врятували його, і з жахом тікати від сиріт, вдів і вбитих Америки.
Є моменти, коли неможливо перебільшити заклик, і це саме він. Є також люди, які не бачать повної міри зла, яке їм загрожує; вони тішаться надією, що ворог, якщо йому це вдасться, змилується. Це безумство, безглуздя, очікувати милосердя від тих, хто відмовився чинити справедливість; і навіть милосердя, де завоювання є метою, є лише трюком війни; хитрість лисиці така ж вбивча, як і насильство вовка, і ми повинні однаково остерігатися обох. Першою метою Хау є: частково погрозами, частково обіцянками, налякати або спокусити людей, щоб вони віддали зброю й отримали милосердя. Міністерство рекомендувало той самий план Гейджу, і це те, що торі називають укладенням миру, справді «миру, який перевершує будь-яке розуміння»! Мир, який був би безпосереднім провісником гіршої руїни, ніж будь-яка з тих, про які ми ще думали. О, люди Пенсильванії, подумайте про це! Якби дальні графства віддали зброю, вони стали б легкою здобиччю озброєних індіанців: можливо, це те, про що деякі торі не пошкодували б. Якби рідні округи здавали б зброю, вони б наразилися на обурення віддалених округів, які тоді мали б у своїй владі карати їх за втечу за власним бажанням. І якщо будь-яка держава здасть свою зброю, ця держава повинна мати гарнізон усієї армії Хоу з британців і гессеїв, щоб захистити її від гніву решти. Взаємний страх є головною ланкою в ланцюзі взаємної любові та миру, і горе тій державі, яка порушує цей договір. Хоу милостиво запрошує вас на варварське знищення, а люди, котрі цього не бачать – дурні чи шахраї. Це не прояв моєї уяви. Я аргументовано доношу свої думки до ваших вух і, кажучи простою мовою, як 1, 2, 3, відкриваю правду вашим очам.
Я дякую Богу, що я не боюся. Я не бачу реальних причин для страху. Я добре знаю нашу ситуацію і бачу вихід з неї. Поки наша армія була зібрана, Хоу не наважувався ризикувати битвою; і йому не належить честь, через те, що він покинув табір з Білих рівнин і чекав підлої нагоди, щоб спустошити беззахисні Джерсі; але наша велика заслуга, що з жменькою людей ми витримали впорядкований відступ майже на сто миль, вивезли нашу амуніцію, усі наші польові частини, більшу частину нашого запасу і змогли пройти чотири річки. Ніхто не може сказати, що наш відступ був стрімким, оскільки ми відступали майже три тижні, щоб війська могли встигнути. Двічі ми повертались, щоб зустріти ворога. У нашому таборі не було жодних ознак страху, і якби деякі з боягузливих і незадоволених мешканців не поширювали фальшиву тривогу по всій країні, Джерсі ніколи б не був спустошений. Знову збираємо і збираємо; наша нова армія на обох кінцях континенту швидко набирається, і ми зможемо розпочати наступну кампанію з шістдесятьма тисячами людей, добре озброєних і одягнених. У нас така ситуація, і хто зна… Завдяки наполегливості та силі духу ми маємо перспективу славетної перемоги; через боягузтво та покору, сумний вибір різноманітних злих сил – спустошена країна – знелюднене місто – життя в небезпеці та рабство без надії – наші домівки перетворилися на казарми та похабні будинки для гессеїв. Подивіться на це фото і поплачте над ним! і якщо ще залишиться хоч один бездумний нещасний, який не вірить у це, нехай він терпить це без нарікань.
23 грудня 1776 року
________________________________________________________________________________
The Crisis
December 23, 1776
by Thomas Paine
THESE are the times that try men’s souls. The summer soldier and the sunshine patriot will, in this crisis, shrink from the service of their country; but he that stands by it now, deserves the love and thanks of man and woman. Tyranny, like hell, is not easily conquered; yet we have this consolation with us, that the harder the conflict, the more glorious the triumph. What we obtain too cheap, we esteem too lightly: it is dearness only that gives every thing its value. Heaven knows how to put a proper price upon its goods; and it would be strange indeed if so celestial an article as FREEDOM should not be highly rated. Britain, with an army to enforce her tyranny, has declared that she has a right (not only to TAX) but “to BIND us in ALL CASES WHATSOEVER” and if being bound in that manner, is not slavery, then is there not such a thing as slavery upon earth. Even the expression is impious; for so unlimited a power can belong only to God.
Whether the independence of the continent was declared too soon, or delayed too long, I will not now enter into as an argument; my own simple opinion is, that had it been eight months earlier, it would have been much better. We did not make a proper use of last winter, neither could we, while we were in a dependent state. However, the fault, if it were one, was all our own {Note}; we have none to blame but ourselves. But no great deal is lost yet. All that Howe has been doing for this month past, is rather a ravage than a conquest, which the spirit of the Jerseys, a year ago, would have quickly repulsed, and which time and a little resolution will soon recover.
I have as little superstition in me as any man living, but my secret opinion has ever been, and still is, that God Almighty will not give up a people to military destruction, or leave them unsupportedly to perish, who have so earnestly and so repeatedly sought to avoid the calamities of war, by every decent method which wisdom could invent. Neither have I so much of the infidel in me, as to suppose that He has relinquished the government of the world, and given us up to the care of devils; and as I do not, I cannot see on what grounds the king of Britain can look up to heaven for help against us: a common murderer, a highwayman, or a house-breaker, has as good a pretence as he.
‘Tis surprising to see how rapidly a panic will sometimes run through a country. All nations and ages have been subject to them. Britain has trembled like an ague at the report of a French fleet of flat-bottomed boats; and in the fourteenth [fifteenth] century the whole English army, after ravaging the kingdom of France, was driven back like men petrified with fear; and this brave exploit was performed by a few broken forces collected and headed by a woman, Joan of Arc. Would that heaven might inspire some Jersey maid to spirit up her countrymen, and save her fair fellow sufferers from ravage and ravishment! Yet panics, in some cases, have their uses; they produce as much good as hurt. Their duration is always short; the mind soon grows through them, and acquires a firmer habit than before. But their peculiar advantage is, that they are the touchstones of sincerity and hypocrisy, and bring things and men to light, which might otherwise have lain forever undiscovered. In fact, they have the same effect on secret traitors, which an imaginary apparition would have upon a private murderer. They sift out the hidden thoughts of man, and hold them up in public to the world. Many a disguised Tory has lately shown his head, that shall penitentially solemnize with curses the day on which Howe arrived upon the Delaware.
As I was with the troops at Fort Lee, and marched with them to the edge of Pennsylvania, I am well acquainted with many circumstances, which those who live at a distance know but little or nothing of. Our situation there was exceedingly cramped, the place being a narrow neck of land between the North River and the Hackensack. Our force was inconsiderable, being not one-fourth so great as Howe could bring against us. We had no army at hand to have relieved the garrison, had we shut ourselves up and stood on our defence. Our ammunition, light artillery, and the best part of our stores, had been removed, on the apprehension that Howe would endeavor to penetrate the Jerseys, in which case Fort Lee could be of no use to us; for it must occur to every thinking man, whether in the army or not, that these kind of field forts are only for temporary purposes, and last in use no longer than the enemy directs his force against the particular object which such forts are raised to defend. Such was our situation and condition at Fort Lee on the morning of the 20th of November, when an officer arrived with information that the enemy with 200 boats had landed about seven miles above; Major General [Nathaniel] Green, who commanded the garrison, immediately ordered them under arms, and sent express to General Washington at the town of Hackensack, distant by the way of the ferry = six miles. Our first object was to secure the bridge over the Hackensack, which laid up the river between the enemy and us, about six miles from us, and three from them. General Washington arrived in about three-quarters of an hour, and marched at the head of the troops towards the bridge, which place I expected we should have a brush for; however, they did not choose to dispute it with us, and the greatest part of our troops went over the bridge, the rest over the ferry, except some which passed at a mill on a small creek, between the bridge and the ferry, and made their way through some marshy grounds up to the town of Hackensack, and there passed the river. We brought off as much baggage as the wagons could contain, the rest was lost. The simple object was to bring off the garrison, and march them on till they could be strengthened by the Jersey or Pennsylvania militia, so as to be enabled to make a stand. We staid four days at Newark, collected our out-posts with some of the Jersey militia, and marched out twice to meet the enemy, on being informed that they were advancing, though our numbers were greatly inferior to theirs. Howe, in my little opinion, committed a great error in generalship in not throwing a body of forces off from Staten Island through Amboy, by which means he might have seized all our stores at Brunswick, and intercepted our march into Pennsylvania; but if we believe the power of hell to be limited, we must likewise believe that their agents are under some providential control.
I shall not now attempt to give all the particulars of our retreat to the Delaware; suffice it for the present to say, that both officers and men, though greatly harassed and fatigued, frequently without rest, covering, or provision, the inevitable consequences of a long retreat, bore it with a manly and martial spirit. All their wishes centred in one, which was, that the country would turn out and help them to drive the enemy back. Voltaire has remarked that King William never appeared to full advantage but in difficulties and in action; the same remark may be made on General Washington, for the character fits him. There is a natural firmness in some minds which cannot be unlocked by trifles, but which, when unlocked, discovers a cabinet of fortitude; and I reckon it among those kind of public blessings, which we do not immediately see, that God hath blessed him with uninterrupted health, and given him a mind that can even flourish upon care.
I shall conclude this paper with some miscellaneous remarks on the state of our affairs; and shall begin with asking the following question, Why is it that the enemy have left the New England provinces, and made these middle ones the seat of war? The answer is easy: New England is not infested with Tories, and we are. I have been tender in raising the cry against these men, and used numberless arguments to show them their danger, but it will not do to sacrifice a world either to their folly or their baseness. The period is now arrived, in which either they or we must change our sentiments, or one or both must fall. And what is a Tory? Good God! What is he? I should not be afraid to go with a hundred Whigs against a thousand Tories, were they to attempt to get into arms. Every Tory is a coward; for servile, slavish, self-interested fear is the foundation of Toryism; and a man under such influence, though he may be cruel, never can be brave.
But, before the line of irrecoverable separation be drawn between us, let us reason the matter together: Your conduct is an invitation to the enemy, yet not one in a thousand of you has heart enough to join him. Howe is as much deceived by you as the American cause is injured by you. He expects you will all take up arms, and flock to his standard, with muskets on your shoulders. Your opinions are of no use to him, unless you support him personally, for ’tis soldiers, and not Tories, that he wants.
I once felt all that kind of anger, which a man ought to feel, against the mean principles that are held by the Tories: a noted one, who kept a tavern at Amboy, was standing at his door, with as pretty a child in his hand, about eight or nine years old, as I ever saw, and after speaking his mind as freely as he thought was prudent, finished with this unfatherly expression, “Well! give me peace in my day.” Not a man lives on the continent but fully believes that a separation must some time or other finally take place, and a generous parent should have said, “If there must be trouble, let it be in my day, that my child may have peace;” and this single reflection, well applied, is sufficient to awaken every man to duty. Not a place upon earth might be so happy as America. Her situation is remote from all the wrangling world, and she has nothing to do but to trade with them. A man can distinguish himself between temper and principle, and I am as confident, as I am that God governs the world, that America will never be happy till she gets clear of foreign dominion. Wars, without ceasing, will break out till that period arrives, and the continent must in the end be conqueror; for though the flame of liberty may sometimes cease to shine, the coal can never expire.
America did not, nor does not want force; but she wanted a proper application of that force. Wisdom is not the purchase of a day, and it is no wonder that we should err at the first setting off. From an excess of tenderness, we were unwilling to raise an army, and trusted our cause to the temporary defence of a well-meaning militia. A summer’s experience has now taught us better; yet with those troops, while they were collected, we were able to set bounds to the progress of the enemy, and, thank God! they are again assembling. I always considered militia as the best troops in the world for a sudden exertion, but they will not do for a long campaign. Howe, it is probable, will make an attempt on this city [Philadelphia]; should he fail on this side the Delaware, he is ruined. If he succeeds, our cause is not ruined. He stakes all on his side against a part on ours; admitting he succeeds, the consequence will be, that armies from both ends of the continent will march to assist their suffering friends in the middle states; for he cannot go everywhere, it is impossible. I consider Howe as the greatest enemy the Tories have; he is bringing a war into their country, which, had it not been for him and partly for themselves, they had been clear of. Should he now be expelled, I wish with all the devotion of a Christian, that the names of Whig and Tory may never more be mentioned; but should the Tories give him encouragement to come, or assistance if he come, I as sincerely wish that our next year’s arms may expel them from the continent, and the Congress appropriate their possessions to the relief of those who have suffered in well-doing. A single successful battle next year will settle the whole. America could carry on a two years’ war by the confiscation of the property of disaffected persons, and be made happy by their expulsion. Say not that this is revenge, call it rather the soft resentment of a suffering people, who, having no object in view but the good of all, have staked their own all upon a seemingly doubtful event. Yet it is folly to argue against determined hardness; eloquence may strike the ear, and the language of sorrow draw forth the tear of compassion, but nothing can reach the heart that is steeled with prejudice.
Quitting this class of men, I turn with the warm ardor of a friend to those who have nobly stood, and are yet determined to stand the matter out: I call not upon a few, but upon all: not on this state or that state, but on every state: up and help us; lay your shoulders to the wheel; better have too much force than too little, when so great an object is at stake. Let it be told to the future world, that in the depth of winter, when nothing but hope and virtue could survive, that the city and the country, alarmed at one common danger, came forth to meet and to repulse it. Say not that thousands are gone, turn out your tens of thousands; throw not the burden of the day upon Providence, but “show your faith by your works,” that God may bless you. It matters not where you live, or what rank of life you hold, the evil or the blessing will reach you all. The far and the near, the home counties and the back, the rich and the poor, will suffer or rejoice alike. The heart that feels not now is dead; the blood of his children will curse his cowardice, who shrinks back at a time when a little might have saved the whole, and made them happy. I love the man that can smile in trouble, that can gather strength from distress, and grow brave by reflection. ‘Tis the business of little minds to shrink; but he whose heart is firm, and whose conscience approves his conduct, will pursue his principles unto death. My own line of reasoning is to myself as straight and clear as a ray of light. Not all the treasures of the world, so far as I believe, could have induced me to support an offensive war, for I think it murder; but if a thief breaks into my house, burns and destroys my property, and kills or threatens to kill me, or those that are in it, and to “bind me in all cases whatsoever” to his absolute will, am I to suffer it? What signifies it to me, whether he who does it is a king or a common man; my countryman or not my countryman; whether it be done by an individual villain, or an army of them? If we reason to the root of things we shall find no difference; neither can any just cause be assigned why we should punish in the one case and pardon in the other. Let them call me rebel and welcome, I feel no concern from it; but I should suffer the misery of devils, were I to make a whore of my soul by swearing allegiance to one whose character is that of a sottish, stupid, stubborn, worthless, brutish man. I conceive likewise a horrid idea in receiving mercy from a being, who at the last day shall be shrieking to the rocks and mountains to cover him, and fleeing with terror from the orphan, the widow, and the slain of America.
There are cases which cannot be overdone by language, and this is one. There are persons, too, who see not the full extent of the evil which threatens them; they solace themselves with hopes that the enemy, if he succeed, will be merciful. It is the madness of folly, to expect mercy from those who have refused to do justice; and even mercy, where conquest is the object, is only a trick of war; the cunning of the fox is as murderous as the violence of the wolf, and we ought to guard equally against both. Howe’s first object is, partly by threats and partly by promises, to terrify or seduce the people to deliver up their arms and receive mercy. The ministry recommended the same plan to Gage, and this is what the tories call making their peace, “a peace which passeth all understanding” indeed! A peace which would be the immediate forerunner of a worse ruin than any we have yet thought of. Ye men of Pennsylvania, do reason upon these things! Were the back counties to give up their arms, they would fall an easy prey to the Indians, who are all armed: this perhaps is what some Tories would not be sorry for. Were the home counties to deliver up their arms, they would be exposed to the resentment of the back counties who would then have it in their power to chastise their defection at pleasure. And were any one state to give up its arms, that state must be garrisoned by all Howe’s army of Britons and Hessians to preserve it from the anger of the rest. Mutual fear is the principal link in the chain of mutual love, and woe be to that state that breaks the compact. Howe is mercifully inviting you to barbarous destruction, and men must be either rogues or fools that will not see it. I dwell not upon the vapors of imagination; I bring reason to your ears, and, in language as plain as A, B, C, hold up truth to your eyes.
I thank God, that I fear not. I see no real cause for fear. I know our situation well, and can see the way out of it. While our army was collected, Howe dared not risk a battle; and it is no credit to him that he decamped from the White Plains, and waited a mean opportunity to ravage the defenceless Jerseys; but it is great credit to us, that, with a handful of men, we sustained an orderly retreat for near an hundred miles, brought off our ammunition, all our field pieces, the greatest part of our stores, and had four rivers to pass. None can say that our retreat was precipitate, for we were near three weeks in performing it, that the country might have time to come in. Twice we marched back to meet the enemy, and remained out till dark. The sign of fear was not seen in our camp, and had not some of the cowardly and disaffected inhabitants spread false alarms through the country, the Jerseys had never been ravaged. Once more we are again collected and collecting; our new army at both ends of the continent is recruiting fast, and we shall be able to open the next campaign with sixty thousand men, well armed and clothed. This is our situation, and who will may know it. By perseverance and fortitude we have the prospect of a glorious issue; by cowardice and submission, the sad choice of a variety of evils – a ravaged country – a depopulated city – habitations without safety, and slavery without hope – our homes turned into barracks and bawdy-houses for Hessians, and a future race to provide for, whose fathers we shall doubt of. Look on this picture and weep over it! and if there yet remains one thoughtless wretch who believes it not, let him suffer it unlamented.
December 23, 1776
Footnotes:
The present winter is worth an age, if rightly employed; but, if lost or neglected, the whole continent will partake of the evil; and there is no punishment that man does not deserve, be he who, or what, or where he will, that may be the means of sacrificing a season so precious and useful.
